Українські народні ігри як свідчення давності язичницьких обрядових дійств

Анотація

Щодо проблеми ставиться питання про недосліджену сторону трансформації рухливих ігор із ритуально-обрядових дійств в народні ігри. Як саме у народній грі збереглися приховані обрядові дійства з прадавніх часів на українських землях? Як саме людина минулого за допомогою ігрових рухових дій намагалася вплинути на сили природи. Як у прадавні часи людина, будучи об’єктом впливу навколишнього середовища, розпочала будувати себе й свою ігрову історію? Чому в народних іграх, що збереглися до наших днів, приховуються магічні рухи обрядових дійств давніх українців, у яких простежуємо міфи, легенди, перекази, стосунки, працю, військові події. Мета роботи – з’ясування передумов походження народної гри та спроба зрозуміти бачення світу давніх слов’ян за допомогою рухових дій. У викладі основного матеріалу розглядаємо трансформацію ритуально-обрядового ігрового дійства в народні ігри як явища цілісного й універсального продукту, як центру конструювання відносин колективу з природою. Викладено світобачення давніх слов’ян, а саме: як за допомогою руху в грі людина минулого бажала вплинути на сили природи; яким чином рух поєднував міфи, легенди, перекази в ритуально-ігрових дійствах; у яких теперішніх іграх приховано міфічні ритуально-обрядові дійства, що з плином часу перебудувалися в народні ігри та забави. Подано гру як засіб регулювання, збереження, відтворення й розвитку загальнолюдських стосунків і цінностей у соціокультурному просторі. У висновку констатуємо взаємозв’язок ритуально-обрядових рухових дій давніх українців із силами природи та трансформацію цих дій (із плином історичного часу) у народні ігри, що є залишками міфічного бачення світу давніх українців.